Проблеми та перспективи розвитку інструментів декарбонізації економіки України

Анотація

Виклики XXI століття змушують людство все більше звертати увагу на проблеми зміни клімату. Одним із важелів такого реагування є декарбонізація економіки, що передбачає комплекс заходів, технологій та методів, що повинні обмежити темпи і масштаби глобального потепління і пов’язаних наслідків. Даний комплекс дій реалізується, по-перше, через обмеження використання і видобутку вуглеводнів та, по-друге, через зменшення обсягів емісії парникових газів (ПГ), таких як СО2, СН4, N2O та ін. 13 листопада 2021 року учасники кліматичної конференції ООН (СОР26) у Глазго ухвалили підсумкову угоду, домовившись про коригування національних кліматичних цілей до кінця 2022 року та «поступове скорочення» використання вугільних електростанцій у зв’язку із радикальним запереченням Індії та Китаю повністю відмовитись від вугілля. Україна в свою чергу висловила досить амбітні цілі стосовно скорочення викидів ПГ до 2030 року до 35% порівняно із 1990 роком (тобто скорочення емісії СО2 на 65%) рішенням уряду в липні 2021 року. З одного боку, Європейський зелений курс – «The EU Green Deal» та Другий національний визначений внесок України в Паризьку кліматичну угоду (НОВ2) вимагають істотних інвестицій, залучення додаткових технологічних та фінансових ресурсів задля трансформації та модернізації економіки, стимулювання раціонального використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища (НПС), вдосконалення системи оподаткування та контролю викидів СО2, раціонального використання надходжень з екологічного податку. Але з іншого боку, постають і відповідні можливості створення екологічного центру Європи, розвитку органічного землеробства та модернізації існуючої системи оподаткування діяльності, що шкодить НПС, що стане рушійною силою для «зеленого» курсу держави. Отже, метою статті є окреслення основних проблем та обгрунтування перспектив розвитку інструментів декарбонізації економіки України. Основу методології дослідження становлять діалектичний та абстрактно-логічний, індукції, дедукції, аналізу, синтезу, моделювання, статистичний, графічний і табличний методи наукового пізнання. Проаналізовано динаміку викидів діоксиду вуглецю в розрізі континентів та основних країн-забруднювачів, ставки податку на емісію СО2, структуру надходжень за основними компонентами екологічного податку, моделі цінових інструментів обмеження викидів діоксиду вуглецю, побудовано кореляційно-регресійну модель впливу податкового навантаження на обсяг емісії СО2. Все це дозволило сформувати основні рекомендації для уряду на шляху до вдосконалення екологічного оподаткування України як одного з інструментів декарбонізації економіки з використанням напрацювань країн ЄС.