Bulletin of Sumy National Agrarian University

НАУКОВО-ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ СТРУКТУР

Галина Атамась — 2025-01-27

У статті висвітлюються проблеми, пов’язані з сутнісною характеристикою поняття «безпека підприємницьких структур». Розглядаються передумови та чинники економічної безпеки підприємництва на регіональному рівні. Оцінюється залежність економічної безпеки підприємницьких структур від ефективності функціонування суб’єктів господарювання з виділенням їх на великі, середні та малі. Визначено фактори утворення сприятливих передумов зміцнення економічної безпеки підприємництва, врахування яких призведе до мінімізації загроз у їх ефективному розвитку. В статті висвітлюються питання економічної безпеки підприємницьких структур, яка є невід’ємною складовою успішного функціонування будь-якого підприємства, що сприяє його стабільності, розвитку та здатності протистояти зовнішнім і внутрішнім загрозам. Безпека підприємства охоплює не лише фінансові аспекти, але й забезпечення його юридичної, організаційної та технічної безпеки, що дозволяє зберігати високий рівень конкурентоспроможності. Тому ефективне управління економічною безпекою є пріоритетом для забезпечення стабільного функціонування підприємства в умовах мінливого економічного середовища. Особливу увагу приділяється економічній безпеці підприємств на регіональному рівні. Підприємства, що працюють в певних економічних зонах, стикаються з конкретними проблемами та викликами, що виникають через місцеві умови, інфраструктурні обмеження, специфіку регіональних ринків праці та ресурси. Регіональні чинники, такі як рівень розвитку інфраструктури, доступ до фінансових ресурсів, місцеві нормативно-правові акти, можуть впливати на загальний рівень економічної безпеки підприємницьких структур, змушуючи їх адаптуватися до специфічних умов регіону. Приділяється увага ефективності функціонування суб’єктів господарювання, яка також визначається їх розмірами. Великі підприємства, як правило, мають більший фінансовий резерв і можуть використовувати масштаби для зниження витрат і ризиків. Проте, через свою складність і розгалужену структуру, вони можуть стикатися з проблемами управління та координації. Середні та малі підприємства, з іншого боку, мають більшу гнучкість і здатність швидко реагувати на зміни в ринковій ситуації, але часто не володіють достатнім фінансовим ресурсом для забезпечення своєї економічної безпеки. Тому враховувалися розміри підприємства при розробці стратегій забезпечення його економічної безпеки, адже кожен тип бізнесу має свої особливості і потреби.

ВПЛИВ ГЛОБАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ТЕНДЕНЦІЙ НА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

Юрій Костенко — 2025-01-27

У статті досліджується вплив глобальних економічних тенденцій на конкурентоспроможність сільськогосподарських підприємств. Основними чинникам визнані: глобалізація, технологічні інновації, інтеграційні процеси, кліматичні зміни та їхній взаємозв’язок із розвитком аграрного сектору. Методологічні дослідження показали, що фактори економічної глобалізації мають значний вплив на формування концептуального підходу щодо оцінки як самої сільськогосподарської галузі в цілому, так і окремих її структурних елементів. Конкурентоспроможність сільськогосподарських підприємств у глобальному середовищі залежить від здатності до інновацій, ефективного управління ресурсами та адаптації до швидкозмінних умов світової економіки. Також велика роль належить логістичним процесам та державним підходам щодо необхідності регулювання таких процесів.

ОРГАНІЧНЕ ЗЕМЛЕРОБСТВО ЯК МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО ПРОДОВОЛЬЧОГО ВИРОБНИЦТВА

Олексій Павленко — 2025-01-27

Протягом останніх років сільське господарство спричинило низку негативних наслідків для довкілля, негативно впливаючи на сучасний стан екосистем. Сільське господарство є однією з галузей, яка найбільше забруднює навколишнє середовище. Внаслідок вирощування сільськогосподарських культур у довкілля потрапляє велика кількість забруднюючих хімічних речовин, які деструктивно впливають на природні екосистеми. Тому наразі розвивається органічне землеробство, яке покликане зменшити негативний вплив аграрної галузі на довкілля та забезпечити стале продовольче виробництва. Отже, мета статті полягала у проведенні детального аналізу органічного землеробства як ключового механізму забезпечення сталого продовольчого виробництва. Дослідження засноване на аналізі наукових джерел, нормативно-правових актів, статистичних даних та досвіду сільськогосподарських підприємств. Спершу проведено аналіз сутності органічного землеробства як провідної тенденції розвитку сільського господарства на сучасному етапі. Встановлено історичні аспекти розвитку органічного землеробства. Визначено ключові відмінності органічного землеробства. З’ясовано його основні риси як важливої складової сучасного сільського господарства. На основі аналізу статистичних даних визначено, що сучасний стан органічного землеробства в Україні є негативним, адже ця галузь розвинена недостатньо. Встановлено ключові тенденції розвитку органічного землеробства на сучасному етапі. Проведено аналіз органічного землеробства як важливої складової сталого продовольчого виробництва, що є ключовим елементом забезпечення продовольчої безпеки та екологічної стійкості. З’ясовано, що органічне землеробство не лише сприяє збереженню природних ресурсів, але й підтримує біорізноманіття, зменшує негативний вплив на навколишнє середовище та сприяє підвищенню якості продукції, яку отримують. Результати досліджень акцентують увагу на тому, що органічне землеробство відіграє важливу роль у модернізації аграрного сектору, інтегруючись у світові тенденції сталого розвитку. В умовах воєнного стану України існує ряд викликів: недостатня підтримка з боку держави, обмеженість фінансових ресурсів, низький рівень обізнаності населення та нестача інфраструктури для ефективної реалізації органічних практик. Розвиток органічного землеробства матиме значний позитивний вплив на стан аграрної галузі в Україні, сприятиме формуванню конкурентоспроможної економіки, підвищенню експортного потенціалу, поліпшенню екологічної ситуації та забезпеченню населення якісними та безпечними продуктами харчування.

ПЕРСПЕКТИВИ ЦИФРОВІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНОГО ФІНАНСОВОГО РИНКУ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

Дмитро Кретов — 2025-01-27

Цифровізація – один із «каталізаторів» розвитку економіки в будь-якій сучасній державі. Відповідно, вона має сильний вплив на міжнародний фінансовий ринок загалом. Країни, які серед перших почали проводити цифрову трансформацію у своїй економіці, займають лідируючі місця за рівнем соціально-економічного розвитку. Цифровізація фінансового ринку, будучи складовою часткою цифрової трансформації світової економіки, передбачає не лише розширення сфери застосування інформаційних технологій, а й зміну моделей взаємодії між учасниками фінансового ринку. Мета статті полягає в визначення особливостей цифровізації міжнародного фінансового ринку та виявленні перспективних напрямів цифрової трансформації фінансового сектора світової економіки. Досягнення поставленої у статті мети здійснено за допомогою логічного та системного підходів, загальнонаукових методів аналізу та синтезу емпіричних даних, порівняльного аналізу. В статті розглянуто поняття міжнародного фінансового ринку, надано визначення поняття «цифровізація міжнародного фінансового ринку», підкреслено важливість цифрової трансформації фінансового ринку в сучасних умовах. Доведено, що суб'єкти фінансового ринку через цифровізацію виходять на новий рівень, створюючи свою частку за рахунок кооперації з фінтех-компаніями, ґрунтуючись на штучному інтелекті (ІІ), аналітиці великих даних, машинному навчанні, розподілених реєстрах та біометрії; надано характеристику інноваційним цифровим технологіям міжнародного фінансового ринку. Зроблено висновок про те, що цифровізація в цілому та впровадження цифрових платформ зокрема призводять до зміни структури фінансового ринку, бізнес-моделей фінансових організацій, порядку взаємодії постачальників фінансових послуг та їх клієнтів, поведінки споживачів фінансових послуг, а також до низки інших фундаментальних зрушень, що впливають на міжнародний фінансовий ринок. Результати проведених досліджень можуть бути використані учасниками фінансового ринку для підвищення ефективності своєї діяльності.

ІНСТИТУЦІЙНА ТРАНСФОРМАЦІЯ ЗВІТУВАННЯ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТІЙКОГО РОЗВИТКУ ОРГАНІЗАЦІЙ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНОЇ НЕСТАБІЛЬНОСТІ

С.В. Білобловський — 2025-01-27

У статті досліджено теоретичні та практичні аспекти інтеграції прозорості звітування у стратегічне управління організацій в умовах глобальної нестабільності. Основна увага приділена аналізу інституційних та динамічних можливостей, які дозволяють організаціям адаптуватися до швидких змін у зовнішньому середовищі та інтегрувати принципи сталого розвитку у свою діяльність. Виявлено ключові перешкоди, з якими стикаються організації, зокрема явища greenwashing, bluewashing та window dressing, що ускладнюють формування довіри до звітності. У статті розглянуто сучасні теоретичні підходи, зокрема інституційну теорію Майєра та Роуена, яка пояснює, як формальні структури можуть виконувати символічну роль, створюючи видимість відповідності вимогам зацікавлених сторін. Методологічна основа дослідження включає системний підхід, теоретичний аналіз джерел, логічне узагальнення та елементарно-теоретичний аналіз. Це дозволило виявити ключові проблеми, такі як недостатня інтеграція принципів сталого розвитку у внутрішні процеси компаній і відсутність відповідності між декларованими та реальними результатами. Зокрема, проаналізовано практики формальної звітності, яка часто не забезпечує реальних змін у діяльності компаній. Результати дослідження підтверджують, що звітування сталого розвитку є важливим інструментом комунікації з зацікавленими сторонами, оскільки воно сприяє зміцненню довіри, підвищенню репутації та залученню інвестицій. Для подолання перешкод запропоновано впроваджувати розвивати культуру відкритості, оптимізувати структури управління та впроваджувати інноваційні технології. Особливий акцент зроблено на необхідності гармонізації міжнародних стандартів звітування, що дозволить створити єдині підходи до оцінки нефінансових показників діяльності організацій. Практична цінність статті полягає у формуванні рекомендацій для організацій, які прагнуть підвищити прозорість звітування, забезпечити стійкість до змін та відповідати сучасним вимогам сталого розвитку. Запропонований підхід сприяє інтеграції інституційних змін у стратегії організацій та дозволяє забезпечити стійку довгострокову конкурентоспроможність.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТНИХ УПРАВЛІНСЬКИХ СТРУКТУР ЯК СКЛАДОВА ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ

Маргарита Лишенко — 2025-01-27

У статті досліджено теоретичні основи формування конкурентних управлінських структур як складова інноваційного розвитку аграрних підприємств. Визначено складові формування конкурентних управлінських структур. А також розглянуто теоретичні аспекти формування конкурентних управлінських структур, через: системний підхід до управління, стратегічне управління, організаційну структуру, фінансове управління, маркетинг та управління взаємодією з клієнтами та інше. Формування конкурентних управлінських структур вимагає комплексного підходу, що включає аналіз внутрішніх і зовнішніх факторів, оцінку ресурсів і можливостей, врахування інституційних чинників та впровадження ефективних стратегій управління змінами. Використання теоретичних основ дозволяє підприємствам розробляти та впроваджувати структури, які сприятимуть досягненню стійких конкурентних переваг на ринку. Формування конкурентних управлінських структур у аграрних підприємствах є важливим елементом інноваційного розвитку, що забезпечує їх адаптацію до ринкових умов і підвищення конкурентоспроможності. Основними теоретичними засадами цього процесу є: концепція управлінської інновації - управлінські інновації передбачають впровадження нових підходів до організації та управління підприємством, що сприяє підвищенню його ефективності. Це може включати зміни в структурі підприємства, впровадження нових технологій, оптимізацію бізнес-процесів тощо. Теорія конкурентних переваг - в основі формування конкурентних управлінських структур лежить здатність підприємства створювати і підтримувати конкурентні переваги. Це може бути досягнуто шляхом ефективного використання ресурсів, інноваційних підходів до управління, оптимізації виробничих процесів та ін. Організаційна гнучкість – важливим фактором конкурентоспроможності є гнучкість управлінської структури, яка дозволяє підприємству швидко реагувати на зміни в зовнішньому середовищі та адаптуватися до нових умов ринку. Це включає в себе як горизонтальні, так і вертикальні зміни в структурі управління. Системний підхід – формування конкурентних управлінських структур вимагає системного підходу, який передбачає інтеграцію всіх підсистем підприємства (виробничої, фінансової, маркетингової, кадрової) для досягнення загальної мети – підвищення конкурентоспроможності. Інноваційний розвиток – інновації є ключовим фактором розвитку аграрних підприємств, і їх впровадження в управлінські структури сприяє підвищенню ефективності управління, зменшенню витрат і підвищенню якості продукції. Управління інноваціями вимагає спеціальних компетенцій та підходів до керування змінами. Формування конкурентних управлінських структур є невід'ємною складовою інноваційного розвитку аграрних підприємств, що дозволяє їм залишатися конкурентоспроможними в умовах динамічного ринку та мінливих зовнішніх умов.

ПАНОРАМА КРИТЕРІЇВ ТА ІНДИКАТОРІВ РОЗВИТКУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВ АГРАРНОЇ СФЕРИ В УМОВАХ ЦИФРОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Іван Чернявський — 2025-01-27

Метою статті є обґрунтування панорами критеріїв та індикаторів розвитку інтелектуального капіталу підприємств аграрної сфери в умовах цифрової економіки, актуальність якої пояснюється низкою сучасних гострих викликів та непередбачуваністю тенденцій, які впливають на аграрну сферу. Для досягнення мети дослідження було використано загальнонаукові положення та спеціальні методи розпізнання економічних явищ і процесів, а саме: методи дедукції, індукції, наукового абстрагування, узагальнення, експертних оцінок, ранжування та ієрархії. Уточнено, що критерії та індикатори, це інструменти для оцінки, аналізу та управління різними аспектами діяльності підприємства, вони тісно взаємопов’язані між собою, оскільки критерії задають напрямок оцінки, тобто визначають, що саме потрібно оцінювати, а індикатори конкретизують критерії, надаючи вимірні показники для аналізу та прийняття управлінських рішень. З’ясовано, що в умовах цифрової економіки вибір критеріїв та індикаторів розвитку інтелектуального капіталу підприємствами аграрної сфери залежить від низки внутрішніх та зовнішніх чинників. Наголошено, що оцінка розвитку інтелектуального капіталу підприємств аграрної сфери в умовах цифрової економіки є комплексним процесом і має базуватися на різних критеріях та індикаторах, які враховують специфіку галузі, вплив цифрових технологій, внутрішні можливості й обмеження, та зовнішні виклики й тенденції. Опираючись на пропозиції науковців та власні спостереження, згруповано за 6 модулями основні критерії та індикатори, які варто використовувати для оцінки розвитку інтелектуального капіталу підприємств аграрної сфери в умовах цифрової економіки. Запропонована панорама критеріїв та індикаторів сприятиме комплексній об’єктивній оцінці розвитку інтелектуального капіталу підприємств аграрної сфери, враховуючи вплив цифрової економіки, оскільки дозволяє не лише ідентифікувати поточний стан усіх компонентів інтелектуального капіталу, але й виявити динаміку й тенденції їх розвитку, нереалізовані можливості що є необхідним для забезпечення успішного стратегічного розвитку підприємств аграрної сфери.

ПРО ДЕЯКІ ПИТАННЯ СУТНОСТІ ТА ЗМІСТУ КАДРОВОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА

Вадим Швед — 2025-01-27

У статті детально досліджуються теоретичні та практичні аспекти сутності та змісту кадрової політики підприємства в умовах сучасних викликів економічного, політичного та соціального розвитку. Розкриваються основні підходи до розуміння кадрової політики, її роль і значення як комплексного інструмента управління персоналом, спрямованого на забезпечення ефективності діяльності організації та підтримання конкурентоспроможності в умовах глобалізації, технологічного прогресу та постійних змін ринкового середовища. Увага приділяється значенню понять «персонал» і «кадри», які використовуються для позначення людських ресурсів, їх характеристик, ролі у забезпеченні функціонування підприємства, а також впливу цих ресурсів на інноваційність і динамічність організації. Окремо аналізуються підходи до визначення кадрової політики як стратегічного елемента системи управління, що включає збалансування інтересів роботодавців і працівників. Зазначено, що кадрова політика є частиною соціального менеджменту та має ключове значення для формування здорового мікроклімату в колективі, підтримання мотивації, розвитку професійної компетентності працівників і створення умов для їхньої самореалізації. Автори акцентують увагу на функціях кадрової політики, серед яких розробка та адаптація стратегій управління трудовими ресурсами, організація ефективного підбору, формування персоналу, професійне навчання, підвищення кваліфікації, стимулювання трудової активності, оцінювання результатів діяльності, соціальний захист працівників та забезпечення безпечних умов праці. У роботі докладно розглядаються фактори, що впливають на кадрову політику, зокрема зовнішнє середовище, стан ринку праці, демографічні тенденції, розвиток цифрових технологій та соціокультурні зміни. Особливу увагу приділено впливу кризових ситуацій, зокрема воєнного часу, на організацію управління персоналом. Наголошується на важливості створення умов для залучення працівників до прийняття управлінських рішень, формування відчуття відповідальності за спільні результати та стимулювання їхньої ініціативності. Розглянуто роль кадрової політики як механізму забезпечення стійкості підприємства, особливо в періоди економічних, політичних або соціальних криз.

УПРАВЛІННЯ МAPКEТИНГOВO-ЗБУТOВОЮ ТА ЛОГІСТИЧНОЮ КОНЦЕПЦІЄЮ І ВПРОВАДЖЕННЯ ЇЇ В БІЗНЕС-СТРАТЕГІЮ CУБ’ЄКТА AГPAPНOГO ПІДПРИЄМНИЦТВА

Маргарита Лишенко — 2025-01-27

У статті проведена оцiнка пoтeнцiaлу poзвитку мapкeтингoвo-збутoвoї та логістичної дiяльнocтi aгpapного пiдпpиємcтва на перспективу; визначено маркетингові можливості управління виробничо-збутовою концепцією підприємства; сформовано шляхи пiдвищeння eфeктивнocтi мapкeтингoвo-збутoвoї дiяльнocтi cуб'єкту aгpapнoгo бiзнecу, запропоновано до впровадження маркетингово-збутову концепцію в загальну бізнес-стратегію підприємства, визначена концепція оцінки логістичної діяльності підприємства, відображено індикатори, які дозволяють аналізувати стан логістичної системи. Підвищення результативності аграрних підприємств є запорукою успішного функціонування економіки держави. Однак, наразі, перед товаровиробниками постає низка проблем, які стосуються майже всіх сфер їх виробничо-комерційної та аграрної діяльності. Так, проблеми виробничого та торгівельного характеру безпосередньо спричиняють негативні наслідки у результатах збутової діяльності, невідповідність формування цінової політики товаровиробників сучасним викликам забезпечення необхідного рівня фінансової самостійності знижує їх показники економічної ефективності. Всі визначені напрями повністю впливають на можливості та перспективи формування належного рівня маркетингового управління виробничо-збутовою концепцією та її вплив на формування бізнес-стратегії аграрного підприємства. Одним із ключових інструментів управління, який сприяє підвищенню конкурентоспроможності аграрних підприємств як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, є маркетингова діяльність. Сучасні економічні умови, зокрема вплив світової економічної кризи, значно трансформували внутрішні процеси функціонування підприємств. В Україні для досягнення високого рівня економічного розвитку необхідно подолати низку кризових явищ, серед яких основними є невідповідність структури та обсягів експорту потребам і можливостям держави. Динамічний розвиток аграрних підприємств у передкризовий період зумовив їх вихід на важливі позиції на внутрішньому та зовнішньому ринках. Однак, у сучасних умовах, замість зосередження на кількісному зростанні, акцент слід робити на забезпеченні якісного розвитку. Одним із шляхів досягнення цього є вдосконалення управління маркетингово-збутовою та логістичною концепцією підприємства. Маркетинг як функція управління дозволяє підприємствам стабілізувати внутрішні процеси, що своєю чергою сприяє підвищенню позицій на ринках збуту. Маркетингова діяльність у сучасних умовах повинна сприяти створенню та формування бізнес-стратегії, особливо в умовах нестабільності та мінливості зовнішнього середовища. Ефективність управління маркетингом та збутом напряму впливає на результативність розвитку підприємства та формування його бізнес-стратегії, оскільки саме маркетинг стає важливою складовою інтегрованої системи управління. Таким чином, управління маркетингово-збутовою і логістичною концепцією та формування бізнес-стратегії підприємства стає не лише інструментом стабілізації діяльності аграрних підприємств, але й ключовим фактором їх конкурентоспроможності та стійкого розвитку. Для ефективного впровадження маркетингових стратегій підприємствам необхідно створити гнучкі системи управління, здатні адаптуватися до змін у зовнішньому середовищі.

ЛОГІСТИКА ЯК ЧАСТИНА МАРКЕТИНГОВОЇ СТРАТЕГІЇ БРЕНДУ

Тетяна Панюк — 2025-01-27

У статті розглядається роль логістики як важливого інструменту маркетингової стратегії бренду. Окреслюється її вплив на сприйняття компанії збільшенням споживачів, формування конкурентних переваг та рівень лояльності клієнтів. Аналізуються ключові логістичні USP (унікальні торгові пропозиції), такі як швидкість доставки, прозорість відстеження, екологічні рішення, гнучкі умови повернення товарів та їхня гарантія якості. Особлива увага приділяється тому, як логістика може стати частиною ціннісної пропозиції бренду. Результати дослідження підтверджують, що логістика є не лише операційною функцією, а й стратегічним елементом формування тривалих відносин із клієнтами та зміцнення бренду. Відзначається, що вміле поєднання маркетингу і логістики дозволить приймати швидкі та раціональні рішення щодо забезпечення ефективної взаємодії між внутрішнім та зовнішнім середовищем підприємства: впровадження маркетингово-логістичного управління підприємством допоможе оптимізувати збутову діяльність за рахунок зростання оборотності та пришвидшення продажів; зниження товарно-матеріальних запасів на підставі прогнозу реалізації; контролювання ринкової кон’юнктури та поточних купівельних переваг; налагодження взаємовідносин із постачальниками та споживачами; зниження виробничих та операційних витрат. Відмічено, що проектування ланцюга поставок слід починати з маркетингової складової, відштовхуючись від задуму товару, дослідження ринку, випуску пробної партії товару. Одним з ефективних методів підвищення конкурентоспроможності підприємства за рахунок логістики є впровадження логістичних концепцій, пов’язаних з брендингом. Вказано, що серед фундаментальних логістичних концепцій виділяють інформаційну, маркетингову та інтегральну. Логістичні концепції мають стратегічний вплив на діяльність торговельних підприємств, у тому числі на прибуток і доходи підприємства, від них залежить час виконання замовлень, сприйняття цінності товарів, надійність поставок та формування бренду підприємства.