Bulletin of Sumy National Agrarian University

КОНЦЕПЦІЯ СТАЛОЇ ЦИФРОВОЇ БІЗНЕС-МОДЕЛІ У ВИРОБНИЧІЙ СФЕРІ

Інна Коблянська — 2025-08-27

Для досягнення цілей сталого розвитку важливим є забезпечити якомога ширшу реалізацію практик циркулярної економіки (ЦЕ) у бізнесі. Сучасні цифрові технології мають значний потенціал сприяти цьому та забезпечити ефективну реалізацію циркулярних стратегій, трансформуючи наявні бізнес-моделі, що вимагає досліджень щодо характеру та змісту таких трансформацій. Метою даного дослідження є розробка узагальненої концепції бізнес-моделі підприємства виробничої сфери, яка базується на використанні, переважно, цифрових технологій для реалізації основних принципів ЦЕ та досягнення цілей сталого розвитку. Методологія дослідження побудована на ідентифікації найбільш релевантних публікацій з теми, що інтегрує циркулярні бізнес-моделі та цифрові технології, з бази даних Scopus з 2015 та їх якісному аналізі, що передбачав визначення конкретних форм трансформації бізнес-процесів, основних стадій життєвого циклу для реалізації практик ЦЕ, основних цифрових інструментів, що забезпечують трансформацію. За результатами проведеного дослідження розроблено узагальнену концепцію сталої цифрової бізнес-моделі (СБЦМ) підприємства виробничої сфери, що базується на поєднанні класичних елементів бізнес-моделі (створення, доставка, захоплення цінності) з фазами життєвого циклу та реалізацією принципів циркулярної економіки через цифрові інструменти. Продемонстровано, що цифрові інструменти в моделі СБЦМ використовуються на всіх стадіях виробничо-споживчого циклу з метою: збільшення прозорості та ефективності процесів; створення інформаційної, сервісної та ресурсної цінності; забезпечення сталої синергії дій всіх стейкхолдерів. Концепція сталої цифрової бізнес-моделі виступає своєрідною системною рамкою, яка дозволяє одночасно використати цифрові рішення для закриття матеріальних циклів і створення нових моделей взаємодії з користувачами, трансформувати бізнес-процеси та забезпечити досягнення цілей сталого розвитку. Дана концепція може бути адаптована до різних секторів економіки і слугувати основою для розробки і втілення конкретних прикладних бізнес-рішень.

ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА ПІДПРИЄМСТВА: ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ АСПЕКТ АДАПТАЦІЇ ДО ВИКЛИКІВ ВОЄННОГО СТАНУ

Наталія Котвицька — 2025-08-27

Стаття присвячена дослідженню трансформації інноваційної політики підприємств в умовах воєнного стану, зокрема в контексті російсько-української війни. Актуальність дослідження обумовлена необхідністю розуміння механізмів адаптації інноваційної діяльності до екстремальних умов функціонування та розробки ефективних стратегій забезпечення стійкості бізнесу. Проаналізовано основні виклики та можливості адаптації організаційно-економічних механізмів інноваційної діяльності до екстремальних умов функціонування. Розглянуто теоретичні засади формування антикризової інноваційної стратегії та практичні аспекти її реалізації. Визначено ключові напрями організаційних змін у системі управління інноваціями підприємств включаючи створення гнучких організаційних структур розвиток цифрової інфраструктури та формування адаптивних ресурсних баз. Запропоновано модель адаптивної інноваційної політики що враховує специфіку воєнного стану та включає систему раннього попередження гнучку організаційну структуру диверсифіковану ресурсну базу цифрову інфраструктуру та комплексну систему управління ризиками. Обґрунтовано економічну ефективність швидкого переформатування інноваційних процесів для забезпечення стійкості бізнесу та підтримки національної безпеки. Особливу увагу приділено ролі цифрової трансформації оптимізації ресурсів та стратегічного партнерства у забезпеченні безперервності інноваційних процесів в умовах війни. Доведено що воєнний стан створює не лише виклики але й нові можливості для інноваційного розвитку включаючи прискорення цифровізації розвиток креативного мислення персоналу формування нових партнерських відносин та активізацію відкритих інновацій. Запропоновано практичні рекомендації щодо розробки гнучких систем управління інноваціями здатних ефективно реагувати на безпрецедентні виклики зберігаючи перспективи довгострокового розвитку та сприяючи післявоєнному економічному відновленню країни. Результати дослідження мають важливе теоретичне та практичне значення для формування сучасної концепції інноваційного менеджменту в екстремальних умовах розробки державної політики підтримки інноваційної діяльності та створення методичного забезпечення для підприємців.

ЗАЙНЯТІСТЬ МОЛОДІ ЯК ЧИННИК МАКРОЕКОНОМІЧНОЇ СТІЙКОСТІ ТА ВІДНОВЛЕННЯ КРИТИЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ В ПОВОЄННІЙ УКРАЇНІ

Єлизавета Михайлова — 2025-08-27

У статті досліджено макроекономічне значення молодіжної зайнятості в контексті повоєнного відновлення України з акцентом на її вплив на стійке функціонування систем критичної інфраструктури. Актуальність теми зумовлена безпрецедентними викликами, що постали перед національним ринком праці внаслідок демографічного скорочення, вимушеної міграції, релокації бізнесу та зростаючого розриву між рівнем професійної підготовки молоді й реальними потребами національної економіки. Особливу увагу приділено ролі молодих фахівців в інфраструктурно-інтенсивних секторах, таких як енергетика, будівництво, транспорт і цифрові технології, що є визначальними для забезпечення економічної стабільності, безпеки та довгострокового зростання. Методологічною основою дослідження є міждисциплінарний підхід, що передбачає контент-аналіз інституційних документів, національних стратегій відновлення, а також статистичних даних про динаміку молодіжного ринку праці та регіональні відмінності у кадровому забезпеченні. Виявлено, що, незважаючи на підвищену вразливість цієї категорії населення, молодь залишається стратегічним ресурсом, здатним забезпечити інноваційний розвиток, модернізацію критичних систем, розширення податкової бази та зміцнення інституційної спроможності держави. Обґрунтовано необхідність синхронізації молодіжної політики з інфраструктурними інвестиційними програмами, що дозволить не лише зменшити масштаби втрати кваліфікованого трудового потенціалу і професійної міграції. Практична цінність статті полягає у формулюванні рекомендацій для інтеграції трудового потенціалу молоді в систему національного відновлення шляхом удосконалення міжінституційної взаємодії, адаптації освітньо-професійної підготовки до потреб критичних галузей і посилення зв’язку між ринком праці та довгостроковими макроекономічними пріоритетами України. Зміцнення участі молоді в процесах відбудови сприятиме підвищенню ефективності державного управління, посиленню соціальної згуртованості та оновленню економічної моделі. Прогнозується, що ефективне залучення молоді стане каталізатором структурних змін в економіці та підвищить її адаптивність до майбутніх викликів. Запропонований підхід може бути використаний при розробці державних стратегій зайнятості, освітньої політики та регіонального розвитку в умовах післявоєнного відновлення.

РЕГІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК У ЛАТИНСЬКІЙ АМЕРИЦІ ТА КАРИБСЬКОМУ БАСЕЙНІ

Світлана Радзієвська — 2025-08-27

Метою публікації є висвітлення історії розвитку регіональних інтеграційних процесів у Латинській Америці та Карибському басейні (ЛАКБ). Виявлено вплив США на інтеграційний розвиток у регіоні, деталізовано склад, цілі, принципи діяльності, бюджет Організації американських держав (ОАД). Проаналізовано контекст формування Латиноамериканської асоціації вільної торгівлі (ЛАВТ), яка мала сприяти досягненню економічної незалежності країн регіону шляхом розвитку внутрішньорегіональної торгівлі та промисловості. Наголошено, що ідея щодо створення ЛАВТ зародилася в 1950-х роках подібно до концепцій, завдяки яким було сформовано Європейське економічне співтовариство, Європейську асоціацію вільної торгівлі та Центральноамериканський спільний ринок. Попередній проєкт Договору щодо створення першого об’єднання у регіоні, ЛАВТ, було затверджено у вересні 1959 року. Договір було підписано 18 лютого 1960 р. представниками Аргентини, Бразилії, Мексики, Парагваю, Перу, Уругваю, Чилі; з часом приєдналися Колумбія, Еквадор, Венесуела, Болівія. ЛАВТ згодом було перетворено на Латиноамериканську асоціацію інтеґрації (ЛАІ) відповідно до Договору Монтевідео, який набрав чинності у 1981 році. Членами ЛАІ є Аргентина, Болівія, Бразилія, Чилі, Колумбія, Куба, Еквадор, Мексика, Панама, Парагвай, Перу, Уругвай і Венесуела. Статус спостерігачів мають 18 держав, серед яких і Україна, та 10 організацій. Завдяки діяльності ЛАІ було створено МЕРКОСУР й Андське співтовариство націй. Друге інтеграційне об’єднання, сформоване в інтересах країн регіону, Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР), започатковано Республікою Гватемала, Сальвадором, Гондурасом та Нікарагуа. Договір про утворення ЦАСР було підписано у грудні 1960 р.; у 1962 р. до нього приєдналася Коста-Ріка, у 2002 р. – Панама. Представлено динаміку номінального ВВП світу, країн ЛАКБ, Аргентини, Бразилії та Мексики.

АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО ТА МАРКЕТИНГОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПРИ ПУБЛІЧНИХ ЗАКУПІВЛЯХ ЯК ЧИННИК ПОКРАЩЕННЯ ЕФЕКТИВСТІ РОБОТИ ПІДПРИЄМСТВА

Маргарита Лишенко — 2025-08-27

У статті досліджується інтеграція маркетингового та фінансового потенціалів підприємств у контексті участі в публічних закупівлях як ключового чинника підвищення їх конкурентоспроможності та ефективності. Розглянуто основні показники оцінки маркетингового потенціалу, такі як частка виграних тендерів, рівень адаптації пропозиції, активність на електронних майданчиках, а також імідж і репутація підприємства. Аналіз фінансового потенціалу зосереджено на платоспроможності, кредитоспроможності, рентабельності, обігу коштів і фінансовій стабільності. Визначено, що комплексний підхід до оцінки цих показників дозволяє ефективно планувати участь у публічних закупівлях, оптимізувати ресурси і зміцнити позиції підприємства на ринку державних замовлень. Практична цінність дослідження полягає у розробці рекомендацій щодо підвищення інтеграції маркетингових і фінансових стратегій, що сприяє сталому розвитку і зростанню підприємств у сфері публічних закупівель. Публічні закупівлі є одним із ключових інструментів державного регулювання економіки та забезпечення прозорості використання бюджетних коштів. Водночас конкуренція серед учасників закупівель постійно зростає, що висуває підвищені вимоги до рівня підготовки підприємств, зокрема до розвитку їх маркетингового та фінансового потенціалів. Умови цифровізації, автоматизації та посилення нормативно-правового регулювання вимагають від учасників публічних закупівель інтегрованого підходу до формування стратегій, що поєднують маркетингові можливості з фінансовими ресурсами. Незважаючи на значну увагу до окремих аспектів маркетингу та фінансів у публічних закупівлях, недостатньо досліджено питання їх комплексної інтеграції та взаємного впливу на підвищення ефективності участі підприємств у тендерних процедурах. Актуальність теми обумовлена необхідністю розробки методичних підходів та практичних рекомендацій, які допоможуть суб’єктам господарювання ефективно конкурувати на державному ринку, оптимізувати використання ресурсів та забезпечувати сталий розвиток. Таким чином, дослідження механізмів поєднання маркетингового і фінансового потенціалів у публічних закупівлях має важливе значення для наукової спільноти і практики управління підприємствами в умовах сучасної економіки.

ТРАНСФОРМАЦІЯ БІЗНЕС-ЕТИКИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ: ВИКЛИКИ ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

Лариса Калачевська — 2025-08-27

Стаття присвячена дослідженню перетворень бізнес-етики українських підприємств в умовах воєнного стану. У центрі уваги - зміни у підходах до корпоративної поведінки, соціальної відповідальності та етичного керівництва в умовах воєнного стану. Метою дослідження є виявлення рис трансформації бізнес-етики українських підприємств в умовах воєнного стану, а також оцінка проблем, з якими зустрічається бізнес у сфері корпоративної поведінки, соціальної відповідальності та етичного управління в період збройного конфлікту. Для реалізації поставленої мети в роботі використано комплекс методів, зокрема аналіз наукових джерел, порівняльний аналіз, індуктивно-дедуктивний підхід - для всебічного вивчення трансформації бізнес-етики українських компаній в умовах воєнного стану. За наслідками вивчення, розглянуто концепцію та еволюцію бізнес-етики. Досліджено роль корпоративної соціальної відповідальності як частини етичної поведінки бізнесу. З'ясовано роль стейкхолдерів у становленні етичної поведінки компаній. Розглянуто взаємозв’язок між менеджментом бізнесу та корпоративною поведінкою. Визначено особливості трансформації бізнес-етики в умовах воєнного стану. Надано оцінку перетворенню етичних норм, управлінських підходів та корпоративної поведінки українських компаній в умовах воєнного стану. З’ясовано головні етичні виклики, з якими зіштовхується бізнес в умовах війни. Розглянуто досвід українських підприємств щодо етичної поведінки та КСВ під час повномасштабного конфлікту. Досліджено інституційні ініціативи підтримки етичного бізнесу. Задля збереження конкурентних позицій та адаптації підприємств в умовах кризових викликів запропоновано напрями удосконалення управління бізнес-етикою в умовах кризових викликів. Дослідження підкреслює важливість інтеграції етичних принципів у стратегії керування бізнесом задля забезпечення сталого розвитку та зміцнення репутації підприємств в умовах воєнного стану. Відтак, дослідження дає новий погляд на трансформацію бізнес-етики в умовах воєнного стану, висвітлюючи виклики та можливості для українських підприємств у підтримці відповідального та соціально орієнтованого бізнесу.

РОЛЬ ОЦІНКИ РИЗИКІВ ESG У КОРПОРАТИВНИХ ПРОЕКТАХ: БАГАТОВИМІРНИЙ ТЕОРЕТИЧНИЙ ТА ЕМПІРИЧНИЙ АНАЛІЗ

Іньсює Дуан — 2025-08-27

У цьому дослідженні розглядається багатовимірна роль оцінки ризиків ESG у корпоративних проектах на основі теоретичних моделей (теорія зацікавлених сторін, інституційна складність) та емпіричного аналізу китайських виробничих компаній, акції яких котируються на біржі A-share (2013–2023 рр.; 23 660 спостережень). Ключові висновки показують, що показники ESG значно покращують якість розвитку корпорацій (β=0,185, p<0,01), причому найсильніший граничний вплив має управління екологічними ризиками. Цифрова трансформація виступає важливим позитивним модератором: кожне збільшення цифровізації на 1 одиницю підсилює внесок ESG у вартість на 23,7% завдяки подвійному механізму — підвищенню ефективності (наприклад, блокчейн зменшує помилки в звітах ESG на 65%) та посиленню сигналу (дані IoT збільшують зелені премії на 2,3%). Існує значна неоднорідність галузей: високотехнологічні компанії досягають вищої ефективності управління ESG (0,9071) порівняно з традиційними виробниками (0,3994), що пояснюється синергією зелених інновацій. Інституційна складність (наприклад, суперечливі ваги внутрішніх/міжнародних рейтингів) зумовлює розбіжності в рейтингах ESG, що спонукає до запровадження запропонованої «Динамічної адаптивної системи управління». Ця система передбачає кількісну оцінку ризиків за допомогою матриці ризиків ESG (наприклад, інтенсивність викидів CO₂ × чутливість до ціни на вуглець), диференційоване розподілення ресурсів (високотехнологічні компанії: 2,5–3,2 % доходу на НДДКР; традиційні компанії: 55 % бюджету ESG на екологічні технології) та інституційну адаптацію (стратегії «GLOBE-Local», такі як наголос на повазі до релігії в Південно-Східній Азії). Методологічно модель ефективності DN-DDF виявляє специфічні для кожного етапу вузькі місця, показуючи, що фази сталого розвитку відстають від етапів прибутковості на 7,4% ефективності. Практичні наслідки включають використання цифрових інструментів для дотримання вимог ESG та адаптацію управління до галузі/регіону. Обмеження включають прогалини в екологічних даних та динамічні зовнішні шоки. Дослідження підтверджує економічну цінність ESG через багатовимірні взаємодії ризиків, встановлює цифровізацію як ключовий фактор та надає практичні орієнтири для складних інституційних середовищ.

ІННОВАЦІЙНІ МЕХАНІЗМИ, ІНСТРУМЕНТИ ТА ФУНКЦІЇ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ В УМОВАХ ДІДЖИТАЛІЗАЦІЇ ПРОЦЕСІВ

Маргарита Лишенко — 2025-08-27

У сучасних умовах цифрової трансформації економіки та суспільства змінюються не лише технології виробництва, а й принципи управління персоналом. Діджиталізація управлінських процесів формує нові підходи до взаємодії з працівниками, підвищує вимоги до гнучкості організаційної структури, прозорості комунікацій і швидкості прийняття рішень. У статті розкрито сучасні тенденції та особливості процесу діджиталізації управління персоналом у контексті трансформації організаційної діяльності. Обґрунтовано актуальність впровадження цифрових технологій у сферу HR як важливого чинника підвищення ефективності управлінських функцій. Визначено ключові інноваційні інструменти та механізми, що використовуються в цифровому HR-середовищі, зокрема системи управління талантами, цифрові платформи рекрутингу, HR-аналітику, використання штучного інтелекту та автоматизовані сервіси підтримки персоналу. Зазначені інструменти сприяють підвищенню ефективності управління персоналом, оптимізації процесів підбору, адаптації, розвитку та утримання працівників. Особлива увага приділена ролі цифрових технологій у прийнятті управлінських рішень на основі даних, автоматизації рутинних операцій і забезпеченні зручності для співробітників через впровадження сервісних платформ. Визначено, що цифровізація HR-процесів є ключовою передумовою стратегічного розвитку сучасних організацій. Проаналізовано вплив діджиталізації на основні функції HR-менеджменту – планування, мотивацію, контроль, комунікації – та окреслено виклики, пов’язані з безпекою даних, адаптацією персоналу, потребою у цифровій грамотності та зміною культури управління. У статті сформульовано висновки щодо важливості стратегічного підходу до впровадження цифрових трансформацій у сфері управління персоналом. Акцентовано, що цифровізація HR-процесів має розглядатися не як технічна модернізація, а як складова загальної стратегії розвитку підприємства. Цифрові інструменти управління персоналом – зокрема HR-аналітика, штучний інтелект, автоматизовані сервіси та системи управління талантами – забезпечують підвищення ефективності управлінських рішень, адаптивність до змін зовнішнього середовища та зміцнення конкурентних позицій організації. Зроблено висновок, що стратегічне впровадження цифрових HR-технологій є важливим чинником сталого розвитку та конкурентоспроможності сучасного підприємства.

ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ РОЗВИТКУ УПРАВЛІНСЬКОГО ПЕРСОНАЛУ НА РІЗНИХ ФАЗАХ ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ КОМПАНІЇ

Ілля Махінько — 2025-08-27

Актуальність дослідження обумовлена необхідністю швидкого формування гнучких компетенцій управлінців фінансово-технологічних компаній України в умовах цифрової економіки та постконфліктних викликів. Наукова новизна полягає у розробленні адаптивної системи розвитку управлінського персоналу, синхронізованої з фазами життєвого циклу підприємства й заснованої на принципах антикрихкості. Методологія базується на фазовій діагностиці бізнесу, HR аналітиці, порівняльному аналізі практик та інструментах проєктного управління. Результатом стала концептуальна модель циклічного розвитку кадрів, що описує пріоритетні інструменти навчання й оцінювання на кожному етапі та механізми зворотного зв’язку. Практична значущість проявляється в алгоритмах інтеграції цифрових HR рішень, які підвищують стійкість, інноваційну спроможність і адаптивність фінтех підприємств. Запропонований підхід забезпечує стратегічне узгодження потреб бізнесу з індивідуальними траєкторіями розвитку керівників і формує культуру безперервного навчання.

ЦИФРОВІ РИЗИКИ В УПРАВЛІННІ РОЗВИТКОМ ПІДПРИЄМСТВА

Олексій Плесюк — 2025-08-27

Доведено, що кількість цифрових ризиків, інтенсивність їх впливу та ймовірність їх прояву у межах фінансово-господарської діяльності підприємств постійно зростає: природа цифрових ризиків багатогранна, а вплив – системний і масштабний, і тому вони становлять загрозу для функціонування компаній і реалізації стратегічних цілей їх розвитку. Надано аргументи на користь гіпотези, що ефективне управління цифровими ризиками є критично важливим елементом стратегічного планування і функціонального менеджменту. Встановлено, що управління цифровими ризиками є ефективним інструментом для підтримання високого рівня довіри клієнтів, партнерів та інших стейкхолдерів до діяльності компанії, а також є важливим для формування корпоративної віри персоналу у перспективи розвитку підприємства. Узагальнено рейтингові позиції країн за показниками кібербезпеки та цифрового розвитку (у розрізі лідерів та аутсайдерів, станом на початок 2025 року). Конкретизовано перелік основних видів цифрових ризиків, до якого увійшли: фішинг, програми-вимагачі, DDoS-атаки, шкідливе програмне забезпечення, кібервзаємозалежність, геополітичні ризики, діпфейки, кіберзлочинність. Зроблено припущення, що рівень цифрової грамотності персоналу підприємств суттєво впливає на здатність запобігати цифровим ризикам і мінімізувати їх наслідки для корпоративних ресурсів, ділової репутації. Виявлено, що поєднання технічних рішень, кадрових заходів, правового захисту та стратегічного управління створює основу для зниження цифрових ризиків під час реалізації стратегії розвитку підприємства. Встановлено, що як реакція на активне поширення цифрових ризиків у науці управління та на практиці сформувався окремий функціональний напрям менеджменту організацій  управління цифровими ризиками (digital risk management), метою якого є своєчасна ідентифікація, оцінювання та розробка заходів щодо зниження рівня цифрових ризиків та мінімізації їх кількості. Для професійного виконання завдань цифрового ризик-менеджменту підприємством доцільно об’єднувати зусилля внутрішніх фахівців з безпеко орієнтованого управління і зовнішніх професіоналів з ризик-менеджменту у цифровій сфері, таких як працівники сервісних IT-компаній.

ШЛЯХИ ОНОВЛЕННЯ МОДЕЛІ СТРАТЕГІЇ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМИ ПРОЦЕСАМИ НА ПІДПРИЄМСТВАХ УКРАЇНИ У РИНКОВОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Олександр Христенко — 2025-08-27

Мінливі тенденції ринкових трансформацій, пов’язані зі змінами попиту та пропозиції на товари, послуги, тощо, викликають необхідність оновлення моделі стратегій управління інноваційними процесами на вітчизняних підприємствах. Метою дослідження був пошук шляхів, підходів і методів для оновлення моделей стратегій управління інноваційними процесами на підприємствах України у ринковому середовищі з метою підвищення рівня їх придатності до використання під впливом ризиків війни та загальної економічної невизначеності. Для реалізації поставленої мети було використано методи контент-аналізу наукової літератури, синтезу, методи дедукції та індукції, методи порівняння та аналогії. Встановлено, що перший елемент, який потребує оновлення у сучасних стратегіях управління інноваційними процесами, це стратегічні орієнтири, яких прагнуть досягнути підприємства. Зроблено припущення, що на відміну від стратегії інноваційного розвитку підприємства, яка має за мету впровадження технологічних нововведень через призму досягнення довгострокових цілей суб’єкта господарювання, стратегія управління інноваційними процесами має фокусуватись не на майбутніх змінах і запровадженні оновлень у майбутньому, а на ефективному використанні уже інтегрованих на підприємстві інноваційних підходах і практиках, оцінюванні рівня їх результативності та пошуку можливостей для його підвищення. Встановлено, що перелік елементів стратегії управління інноваційними процесами може бути таким: стратегічні орієнтири та цілі підприємства, опис організації інноваційного процесу, структура та механізми управління інноваційним процесом із розподілом конкретних завдань, таких як прийняття рішення, мотивація, моніторинг, контроль, управління ризиками, інформація щодо екосистеми підприємства, у якій відбуватиметься реалізації інноваційної стратегії. Запропоновано шляхи оновлення моделі стратегії управління інноваційними процесами на підприємствах у ринковому середовищі, такі як використання можливостей цифровізації і штучного інтелекту у пошуку та обробці інформаційних ресурсів, людиноцентризм у HR-менеджменті та при роботі з клієнтами, балансування інтересів стейкхоледрів зі стратегічними цілями підприємства, застосування проєктного підходу в управлінні, постійний аналіз ринку і потреб клієнтів, надання пріоритету у використанні власних ресурсів для забезпечення потреб у інноваційних змінах, цифрове трансформування бізнес-процесів, ризико орієнтований менеджмент.

ВПЛИВ ГЛОБАЛЬНИХ ЦИФРОВИХ ТРЕНДІВ НА СТРАТЕГІЇ МІЖНАРОДНОГО МАРКЕТИНГУ ВИСОКОТЕХНОЛОГІЧНИХ КОМПАНІЙ

Вячеслав Македон — 2025-08-27

Стаття присвячена аналізу впливу глобальних цифрових трендів на формування міжнародних маркетингових стратегій високотехнологічних компаній у контексті конкуренції між США, Китаєм та іншими провідними країнами. Метою дослідження є виявлення цифрових трендів, які впливають на конкурентоспроможність високотехнологічних підприємств, та оцінка їхньої ролі у трансформації стратегій міжнародного маркетингу. Дослідження базується на даних провідних джерел, таких як IMD World Competitiveness Center, Світовий банк, Statista та Huawei Technologies, із застосуванням порівняльного аналізу цифрових ринків і технологічних інновацій. Установлено, що США та Китай у 2024 році контролюють 88% ринкової капіталізації глобальних цифрових платформ, формуючи біполярну цифрову архітектуру, яка змушує компанії адаптувати свої маркетингові стратегії до двох домінантних екосистем. Китай досяг статусу найбільшого у світі внутрішнього цифрового ринку завдяки впровадженню технологій 5G та інтернету речей (IoT), тоді як США зберігають лідерство за обсягом венчурних інвестицій і кількістю стартапів-«єдинорогів». Цифровий розрив між розвиненими економіками та іншими регіонами ускладнює глобальну інтеграцію, а зростаюча конкуренція у сфері телекомунікацій змушує компанії переглядати свої стратегії позиціонування. Асиметрія в контролі над хмарною інфраструктурою визначає базові переваги США в персоналізованому маркетингу та аналітиці. Отримані результати можуть бути використані високотехнологічними компаніями для адаптації маркетингових стратегій до умов біполярного цифрового середовища та підвищення конкурентоспроможності на міжнародних ринках. Також у дослідженні запропоновано рекомендації для країн, що прагнуть інтегруватися в глобальну цифрову економіку, зокрема щодо розвитку інфраструктури та регуляторної політики. Визначено вплив цифрового суверенітету та біполярної цифрової архітектури на маркетингові стратегії, підкреслюючи їхній зв’язок із глобальними технологічними трендами. У роботі узагальнено виклики, пов’язані з цифровим розривом і конкуренцією у сферах 5G/6G, пропонуючи нові перспективи для аналізу міжнародного маркетингу.

ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В ЦУКРОБУРЯКОВОМУ ВИРОБНИЦТВІ: ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЦУКРОВОЇ ГАЛУЗІ

Роман Данилевський — 2025-08-27

У статті розглянуто сучасний стан та перспективи розвитку цукробурякового виробництва в Україні з акцентом на впровадження інноваційних технологій, зокрема цифрових рішень, біоенергетики, роботизації та генетичного вдосконалення сортів буряків. Актуальність дослідження зумовлена викликами, що постали перед галуззю: зниженням урожайності, нестабільністю ринку, екологічними проблемами та впливом кліматичних змін. Обґрунтовано, що ефективна інтеграція інновацій дозволить підвищити продуктивність, знизити витрати, покращити якість продукції та забезпечити сталий розвиток галузі. Особливу увагу приділено аналізу новітніх розробок у селекції (гібриди Magna, Sheila, Axel), агрохімії (біосульфати калію), автоматизації (використання БПЛА, системи SugarViT) та енергозбереженні. Розглянуто європейський досвід, зокрема ініціативу Smart Beet Initiative, як приклад комплексного підходу до сталого виробництва буряків. Обґрунтовано важливість використання сучасних цифрових рішень – таких як прецизійне землеробство, агророботи, біотехнології та енергоефективні технології – в умовах кліматичних змін і нестабільного ринку. Представлено аналітичні дані щодо динаміки посівних площ і урожайності цукрових буряків в Україні за 2020–2024 роки, а також особливості застосування передових гібридів. Окрема увага приділена моделі оцінки готовності фермерів до впровадження роботизованих систем прополювання – із урахуванням як екологічних, так і технологічних чинників. Результати дослідження мають прикладне значення для формування стратегії інноваційного розвитку цукрової галузі та посилення продовольчої безпеки держави. Встановлено, що впровадження автономних польових роботів для прополювання має потенціал зменшити використання гербіцидів і трудові витрати, однак його реалізація залежить не лише від технічної доцільності, а й від психологічної готовності фермерів. У підсумку запропоновано напрями подальших досліджень та практичні рекомендації для модернізації галузі. Україна має всі передумови для інтеграції інновацій у виробництво цукру з буряка та наближення до європейських стандартів агровиробництва.

IMPROVING THE DEVELOPMENT OF AGROTOURISM

Kamala Khalil Yusifova — 2025-08-27

Agrotourism is an important type of tourism, a complex of activities of great importance in large socio-economic, ecological and a number of other aspects. The development of agriculture is an important condition not only for food security, but also for economic security and sustainable development of each country. The dynamic and sustainable development of this sector is directly related to the measures taken to ensure the socio-economic development of rural areas and support balanced regional development. The level and structure of employment play a decisive role in raising the standard of living of the rural population. As shown by advanced practice, the promotion of business activity in non-agricultural areas in rural areas can act as a driving factor not only in the sustainable development of these areas, but also in the development of the agricultural sector. In the described context, agrotourism has a unique and quite serious potential. This potential also deserves special attention in terms of diversification of business activity, as it expands the limited opportunities characteristic of rural areas. In this regard, we consider it appropriate to agree with the following position, which is widespread in Western economic and tourism literature. “Tourism, especially rural tourism, is an important tool and resource for the development of rural areas. Rural tourism provides development opportunities for small farms that cannot compete in the conditions of globalization of markets” [12, p. 5]. Although a broader approach to rural tourism, in other words, in terms of the general area of activity, is favorable in some cases from a macroeconomic point of view, the promotion of tourism activities, especially in terms of financial incentives, requires special details and clarifications. Let us say that the following approach, although an attempt to put an end to terminological discussions, provides practical advantages in statistical and other aspects of accounting. “Rural tourism is a concept that encompasses all tourist activities developed in a rural environment.”

USING THE POTENTIAL OF AGROTOURISM IN WORLD PRACTICE

Shafag Abdullaeva Huseyn — 2025-08-27

The superior development of the non-oil sector implies a comprehensive solution to the issues of forming a new structure of the national economy. For this purpose, innovative activity should be supported in the areas that form the sector in question, a new paradigm of resource use, especially human resources, should be formed, export-oriented activity should be promoted, public-private partnership should be supported in various types of multifunctional activity in rural areas, including in the development of tourism. The listed directions, of course, do not cover all the possibilities and priorities for their implementation. The scope of the problems to be solved is larger, the spectrum of issues on the agenda is wider. Increasing the labor income of the population in agrarian regions has accelerated the search for alternatives, increased attention to the possibilities of reviving agrotourism. Sustainable development of rural areas has made increasing economic activity here an objective necessity. The formation and development of agrotourism potential occurs under the influence of economic, social, environmental, institutional and a number of other factors. The issues of assessing the environmental capacity of these factors have not been sufficiently studied. The issues of identifying opportunities for increasing the efficiency of using agrotourism potential and determining ways to implement them are on the agenda. These and other factors are relevant for improving the use of agrotourism potential and require their comprehensive study. Agrotourism is an important factor in terms of increasing economic activity in rural areas. The efficiency of using agrotourism potential has a positive impact on sustainable development and improving the living standards of the population in those areas. Therefore, the study of the issues of forming agrotourism potential and improving its use is relevant. For the sustainable development of rural areas and increasing the income of the rural population, the formation of agrotourism potential and improving the system of its use are one of the important issues. The article substantiates the provisions on improving the use of agrotourism potential and makes suggestions.